ДніпроКультура – 5 серпня – День пам`яті академіка Д.І…. | Facebook

5 серпня – День пам`яті академіка Д.І. Яворницького –
історика, археолога, етнографа, фольклориста, лексикографа, письменника, поета, фундатора та першого директора Катеринославьского історико-краєзнавчого музею ім. О. Поля (зараз – Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І. Яворницького).

#для_тих_хто_читає
5 серпня – День пам`яті академіка Д.І. Яворницького –
історика, археолога, етнографа, фольклориста, лексикографа, письменника, поета, фундатора та першого директора Катеринославьского історико-краєзнавчого музею ім. О. Поля (зараз – Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І. Яворницького).
(80 років з дня смерті та 59 років від перепоховання
праху вченого біля Історичного музею.)

Нащадками відомої дослідниці спадщини Дмитра Яворницького Марії Митрофанівни Шубравської було передано її архів до Дніпропетровського національного історичного музею.
Серед цікавих та унікальних документів був лист колишнього директора музею Миколи Яковича Ханіаса-Нібо до неї з докладним описом цієї події , що відбулася 6 серпня 1961 року, коли труну вченого було перенесено з міського кладовища до стін історичного музею, як і мріяв упокоїтись біля улюбленого свого дітища– Історико-краєзнавчого музею у місті на Дніпрі академік Д.І. Яворницький.

Дійсно, саме робота по створенню скарбниці козацького краю – музею, стала справою його життя та найбільшою турботою.
Народився Дмитро Іванович Яворницький на Харківщині, через заборонену теми козацтва змушений жити за межами України майже 20 років, до Катеринослава вчений приїхав коли йому було під п`ятдесят вже відомим істориком, автором багатьох наукових та літературних творів.
Оселитися на березі Дніпра, недалеко від улюблених серцю порогів, було його заповітною мрією: «Якби мене Господь виніс… куди-небудь у Запоріжжя, у Хуторець, коло Дніпрових порогів, то я був би найщасливішим у світі чоловіком». Відвідуючи під час своїх наукових експедицій Катеринослав, Д.І. Яворницький неодноразово висловлював бажання жити в ньому. Ця мрія здійснилася тільки у 1902 році, коли його відомого дослідника козацтва, якого вже на той час називали «Козацьким батьком», запросили до Катеринослава на посаду директора новоствореного історико-краєзнавчого музею. Це запрошення не було випадковим: саме Дмитро Яворницький після смерті в 1890 році відомого колекціонера та засновника гірничо-рудничої промисловості краю Олександра Поля запропонував місцевій владі створити великий краєзнавчий музей на основі його колекції та приватного музею. І коли через 12 років рішення про такий музей було прийняте, саме Яворницького, єдиного на той час історика козацтва, запросили очолити цю справу. А по факту і створити, оскільки ані приміщення, ані колекції музейної, ані штату не було. Навіть не визначилися з місцем розташування будівлі.
З листування вченого з одним із найзаможніших та найвпливовіших поміщиків, предводителем Катеринославського дворянства Ананієм Струковим, що був приятелем Д. Яворницького, видно, що музей міг бути не на центральному проспекті, а недалеко від парку ім. Т. Шевченка (тоді Потьмкінського саду), де Струкови володіли великою кількістю землі. Але А. Струков тоді відповів вченому, що, хоча його і поважає але «продать не могу даже для запорожских древностей; за это не взыщите». Тобто музей міг бути на вулиці Новодворянський (зараз – вул.. Вернадського, донедавна – Дзержинського).

Не знайшовши місця в елітному районі, було вирішено побудувати музей майже на окраїні Катеринослава, на горі, саме там місця вільного і дешевого було вдосталь. І що, напевно, подобалось вченому – недалеко від його першого у житті власного будинку на Палацовій площі, який теж було побудовано, як і будівлю музею, у 1905 році.
Далі більше 30 років життя найбільшою турботою вченого став історичний музей, перетворившись його зусиллями на один з найкращих в Україні. Це про нього друг Д. Яворницького, письменник та журналіст Володимир Гіляровський казав: «Музей – Украйне всей краса!». Турбуючись про музей, Яворницький не залишив країну у важкі і не зрозумілі роки революційних змагань, коли більше десятка разів місто переходило з рук у руки різних політичних сил, досить агресивно налаштованих. «Все знесу, все переживу, - казав вчений, - але землю козацьку не покину». Під загрозою смерті намагався Дмитро Іванович зберегти скарбницю козацтва, залучаючи до вартування ним в ті бурхливі часи і своїх друзів. Наприклад, відомий український художник Микола Струнніков майже рік жив у Д. Яворницького і допомагав йому вартувати музей від пограбування, виконавши у цей час чудові настінні розписи на стінах у вестибюлі Куреню Козацького батька Дмитра Яворницького – його затишного одноповерхового з мезоніном будиночка на Палацовій площі. Вчений, навіть, зміг порозумітися з самим Нестором Махном і отримати від нього охоронну грамоту для музею (легенда говорить, що за це вченому довелося поступитися унікальним музейним експонатом – повною пляшкою козацької горілки, знайденою вченим під час розкопок). Фондові документи Історичного музею свідчать про навіть меценатську підтримку Батьком Махном Козацького Батька та музею: були надані для його опалювання декілька підвод дров (величезний на той час скарб!) та значна сума грошей.

І не тільки музей вдалося зберегти вченому, а і інші архітектурні, історичні пам`ятки у нашому місті та краї.
Потім радянські часи, і знову заради збереження музею вчений продовжує працювати, музей поповнюється врятованими історичними та мистецькими цінностями з поміщицьких садиб; вивчає лексичний матеріал, видає ряд прозових оповідань, керує будівництвом другої будівлі історичного музею (залишилася не закінченою), очолює Першу радянську археологічну експедицію на Дніпробуді (1926-1932). В 1929 році за всі наукові досягнення вченого було обрано академіком АН УРСР.

І все це було досягнуто Д. Яворницьким не прогинаючись під нову владу, відстоюючи свою позицію та свої думки, які, насамперед, стосувалися збереження історичної та культурної спадщини. Саме через це у жорсткому 1933-му вченого оголосили контрреволюціонером та буржуазним націоналістом. Як сам невдовзі написав Д. Яворницький у листі до друга фотографа М. Залізняка: «По доносу Івана Шаповала мене і всіх моїх співробітників, опріч одного тільки Садового, вичистили з музею як контрреволюційне кубло». На щастя його не заарештували, обмежившись звільненням та ізолюванням від улюблених справ, і, навіть, через деякий час поновили виплату академічної пенсії. Але тривалі допити вже безповоротно позначитися погіршенням на його здоров`ї.

І все ж таки це не зламало вченого, який продовжував у досить похилому віці займатися своєю улюбленою справою – історією та мовознавством, навіть перебуваючи під наглядом НКВД та фігуруючи у їх документах як «вдохновитель украинского националистического подполья» (архів УСБУ). І від улюбленого музею він не був ізольований, оскільки за словами директора музею М. Ханіаса-Нібо «не зважаючи на зрушене здоров`я, нових наукових працівників музею Дмитро Іванович приймав у своєму будинку, де давав глибоко обгрунтовані наукові поради і консультації з музейних питань».

Коли вчений пішов з життя 5 серпня 1940-го на 85-му році, то влада зробила вигляд, що репресій не було. Наказ Верховної Ради УРСР про увічнення пам`яті академіка Д.І. Яворницького надавав ім`я вченого музею, який він створив і яким опікувався більше тридцяти років. Поховали академіка на міському кладовищі на краю міста. А на початку 1960-х постало питання про розрівняння кладовища через те, що місто розросталося. Тут влаштували міський парк імені академіка Л. Пісаржевського, могила якого знаходилась поруч з могилою академіка Д.І. Яворницького і єдина залишилась незайманою до сьогодення.

Задля того, щоб не втратити могилу вченого, небайдужа громадськість, серед яких був і тогочасний директор музею ім. Д.І. Яворницького М.Я. Ханіас-Нібо, ініціювала перенесення праху фундатора до стін музею.

З листа М. Ханіаса-Нібо: «Мармурове надгроб`є Дм/итра/ Ів/ановича/ з надписом – дата народження і дата смерті академіка, і ограда були навантажені на машину – студебекер (подарунок міністра оборони СРСР, маршала Радянського Союзу Маліновського Р.Я. історичному музею за відмінне обслуговування колективом сн/співпрацівниками солдат і офіцерів Радянської Армії) і за високий ідейно-патріотичний рівень експозиції).
Після завершення всієї роботи по моєму розпорядженні, художник переложив в анатомічному порядку останки Дм/итра/ Івановичу з непригодної від часу труни в новий гроб, обтягнутий червоним оксамитом, заказаний мною. Могила на території музею була заздалегідь підготовлена, чекала, як і люди свого любимого і не забутнього народом дорогого Дмитра Івановича…
Заповіт Д.І. Яворницького про поховання його біля будинку історичного музею здійснено.
На перезахороненні Дмитра Івановича були присутні крім колектива музея, учні, студенти, старі більшовики Люди схиляли голови над могилою великого вченого. Пам`ятаю, що на місце заховання надійшли директор Гірничого інституту Григорій Петрович Нестеренко, академік Поляков, доценти Шкаредних І.І., Кузнецов, К.І. Позняков та багато інших.
В розпачливому стані на похоронах був народний артист УРСР Хорошун, друг Дмитра Івановича, в напівпритомному стані він був відправлений додому. Як він переживав по Дмитру Івановичу, все плакав, плакав, плакав навзрид. Тяжко було на нього дивитись… Перед Міськвиконкомом мною від імені колектива історичного музею і громадськості міста поставлено питання про спорудження пам`ятника Д.І. Яворницькому на його могилі.»

Але пам`ятник так і не з`явився, оскільки ставлення у радянські часи до вченого було, м`яко кажучи, прохолодне, оскільки історія України і волелюбного козацтва були, як і у часи царату, серед крамольних.
Тільки на хвилі Руху на 140-річчя з дня народження Д.І. Яворницького у 1995-му встановили намогильний пам`ятник за народний рахунок. Його автором став скульптор В. Наконечний, який, враховуючи подвижницьку нелегку долю видатного вченого, «Козацького батька», зобразив його самого в образі козака з козацьким хрестом.
Могила Д. Яворницького з надгробком внесені до реєстру пам`яток історії національного значення (Постанова КМ Украины от 27.12.2001 № 1761).
І зараз, разом з музеєм, місце вічного спочинку видатного вченого знаходиться на центральному міському проспекті, що носить його світле ім`я – проспекті Дмитра Яворницького.

Яна Тимошенко
завідувач Меморіального
будинку-музею академіка
Д.І. Яворницького

Важливо! Не забудьте, 5 серпня об 11 годині - вшанування пам`яті Д.І. Яворницького біля могили і пам'ятника за адресою проспект Дмитра Яворницького, 16, музейна площа.

Source: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=2914064318820916&id=2188725968021425&__tn__=-R